Факти та цифри

Умови в Україні сприяють поширенню епідемії СНІДу в країні.
Це "бідність, наркоманія, необізнаність у поєднанні з невіглаством і безнадійний стан державної охорони здоров'я", вказує автор статті Катрін Кальвайт. 

"Вірус почувається в країні привільно, число заражених щороку збільшується на 10%. Навіть за найскромнішими оцінками кількість ВІЛ-інфікованих в Україні вже перевищує півмільйони осіб. Це європейський рекорд. Усі спроби обмежити епідемію успіхом поки що не увінчалися", - говориться в статті. 

В Україні не рідко на СНІД хворіють люди, які мають онуків, зазначає видання. І наводить за приклад історію бабуні Іри, яка, маючи дітей та онуків, хворіє на СНІД. Вона не входить у класичні групи ризику - "не наркоманка, не бомж, не повія і не лесбіянка" - заразилася страшною хворобою від чоловіка. 

В Україні ВІЛ усе частіше поширюється через традиційний секс, зазначає газета.

При цьому наголошується, що Ірині "ще пощастило: вона потрапила в зразкову київську лікарню на 30 ліжок". Але навіть у цій зразковій лікувальній установі вже три місяці немає грошей. Частина обладнання і ліків надходить у якості пожертвувань з-за кордону. Але медикаментів на всіх не вистачає, тож відсутні доводиться купувати самим хворим чи їхнім родичам. 

За офіційними даними, у Києві з його 2,5 мільйонами мешканців майже 6 тисяч ВІЛ-інфікованих. За неофіційними - у декілька разів більше, зазначає видання. 

"Ми могли б і мали б обслуговувати значно більше пацієнтів. Але в цій країні відсутні не тільки медичні можливості - ще не вистачає політичної волі", - каже завідувачка відділенням СНІДу в київській Клініці інфекційних хвороб Світлана Антоняк. 

Одеса, перевалочний пункт для наркотиків, притулок для тисяч нелегальних іммігрантів з Молдавії і Наддністрянщин, центр проституції. Юнак на ім'я Женя розповідає про свою подругу. 

Олена померла два тижні тому. Обоє вони вживали наркотики, заразилися через брудні шприци. Женя не приховує імені й адреси, показує листи з 12 лікарень, які відмовили Олені в лікуванні. Лікарняне ліжко для неї вдалося знайти за день до смерті. Женя, який теж ВІЛ-інфікований, зізнається, що волів би нічого не знати про свою хворобу. "Мені було б легше жити", - каже він. 

Так і багато українців - не знають про свою хворобу і не бажають знати, говориться в статті.

"Хто піде здавати аналіз у країні, де ВІЛ - це своєрідне тавро? Де мало хто знає про шляхи поширення вірусу, де сексуальна освіта перебуває в зародковому стані? Який наркоман добровільно наважиться назвати своє ім'я, якщо за наявність мінімальної кількості наркотику йому загрожує три роки позбавлення волі? Та й навіщо все це в країні, де відсутнє державне страхування на випадок хвороби, а пострадянська система охорони здоров'я перебуває в занепаді?", - риторично запитує німецький автор.
В Україні є прогресивний закон, який гарантує лікування хворим на СНІД, але надто мало відповідних клінік. 

National Aids Response, об'єднання великих гуманітарних організацій, які намагаються впоратися з епідемією в Україні, зазначає в доповіді за 2008 рік: "У державної системи охорони здоров'я не вистачає можливостей для встановлення діагнозу, спостереження і лікування сотень тисяч українців, які, можливо, уже є вірусоносіями".